xmarino4ka | Дзиндзя – інформаційний "тітушка". Або трохи про хамство, журналістську етику та роботу в тилу

Я стараюсь не писать про политику и войну, но увидев єту статью не могла не поделиться.

Автор Єлизавета Бєльська , супруга Антона Мухарьского, більш відомого в останній час, як "Орест Лютий"

Вчора мій чоловік Антін Мухарський отримав медаль "За заслуги перед Збройними Силами України" - почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ. Пишаючись ним, поширила його фото з медаллю у фейсбуці. І була неймовірно здивована, коли цей мій пост по-хамськи прокоментував журналіст Андрій Дзиндзя, якого мала у віртуальних друзях й читала деякі його статті. Письмово вживаючи ненормативну лексику, він на рівному місці став сипати образи і звинувачувати в отриманні фейкових нагород. Процитувати не можу, бо не вживаю таких слів (але вони є у вільному доступі на моїй сторінці). На мою чемну й обґрунтовану відповідь про те, за що отримано медаль, він знову публічно нагрубіянив. А коли йому відповів інший дописувач-чоловік, видно, злякався й взагалі заблокував мене. Мабуть, не готовий був до цивілізованого діалогу. А я мала надію на те, що начебто патріотичні журналісти-розслідувачі апріорі повинні бути джентльменами й здатними до аналізу фактів.

Це я до чого?

Наші захисники гинуть на війні, дістають страшні травми, мерзнуть місяцями в окопах, щоб ми могли спокійно жити й працювати в мирному Києві. І багато хто з нас тут, досить далеко від війни, намагається зробити щось, що допоможе нашим воїнам. Хтось передає гроші волонтерам чи купує амуніцію, інші - забезпечують лікування або юридичну підтримку, хто не може цього - в'яже шкарпетки й пече печиво на фронт. Хочу розповісти, що робимо ми з Антіном Мухарським, бо хоч і вважаємо, що благодійність має бути тихою й помітною саме тим, кому вона спрямована, але бачу, що такі горе-журналісти намагаються знецінити роботу в тилу.

Коли почалася війна, Антін був першим артистом, який поїхав до АТО з концертом "Лагідна та сувора українізація" у своєму сценічному образі Ореста Лютого. Це сталося 22 червня 2014 року на головній базі ЗСУ "Луна", ще під Слов'янськом. За три кілометри йшов бій на 3-а блокпості, під час концерту на поле сіли гелікоптери, що повернулися з гори Карачун. Музиканти виступали прикриті КАМАЗами, бо місцина прострілювалася снайперами. Як це було, можна подивитися тут у знятому бійцями відео.

Упродовж наступних двох років колектив Ореста Лютого дав понад тридцять благодійних концертів для воїнів ЗСУ, Національної гвардії, добровольчих батальйонів. Виступали на передовій і в госпіталях. На великих сценах і в бліндажах українських ДРГ, що по завершенні концерту відразу вирушали на межу зіткнення.

Завдяки нашому 2-річному благодійному проекту "Український патріотичний плакат", ми не тільки піднімали бойовий дух, а й провели величезну роботу з відродження та популяризації цього виду мистецтва. Крім того порятували кінцівки 8 пораненим бійцям, які тепер можуть нормально жити, а також придбали високоточне хірургічне обладнання для Центрального військового госпіталю.

В якості інтелектуальної підтримки на передову передано сотні дисків, книжок, виданих нами, та патріотичних плакатів. До слова, хлопці з передової часто пишуть й телефонують нам зі словами подяки, кажуть, що тепер у бій ідуть, увімкнувши на повну гучність пісню Ореста Лютого "Росіян в Донбасє нєт".

Кліпи, де оспівується звитяга українських воїнів, випущені коштом гурту, збирають сотні тисяч переглядів. На кожен свій концерт у Харкові, Дніпрі, Одесі, Запоріжжі, Львові чи Києві близько третини квитків ми роздаємо окремим бійцям та волонтерам, що підтримують українську армію.

Словом, робимо – що можемо. Боротьба із зовнішнім ворогом триває! Але роздуваючи скандали і сварки всередині країни, такі "дзиндзі", заздрісні й хамовиті, грають на стороні ворога, стаючи інформаційними "тітушками". Давайте будемо радіти нагородам тих, хто працює не для нагород, а заради своєї Батьківщини, не зважаючи на те, де ці люди: на передовій чи в тилу.

Слава Україні, слава нашим захисникам і волонтерам!